ПСИХОАНАЛІЗ У ДОСЛІДЖЕННІ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Abstract

Статева ідентифікація найбільш глибоко досліджена у психоаналізі З. Фройда, одного із перших учених, який наголошував на важливості сексуальної сфери у психіці людини, хто спробував простежити шлях розвитку сексуальності в її онтогенезі. На кожній із встановлених З. Фройдом стадій психосексуального розвитку особистості ерогенні зони є фокусом її прагнень, і від того, яким чином вони задовольнятимуться, багато в чому залежатимуть проблеми у статевій поведінці дорослого. Саме дитячий вік, особливо від немовляти до шести років, коли індивід проходить три із п'яти стадій психосексуального розвитку, закладає основи психології сексуальності. Якщо попередні стадії психосексуального розвитку особи були пов'язані з власним тілесним «Я», то з підліткового віку нарцисизм або аутоеротизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об'єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто формуванню «вторинної сексуальності». Згідно з дослідженнями З. Фройда, лише за ідеальних умов виховання індивід переходить у своєму розвитку від однієї психосексуальної стадії до іншої. Він вважав, що особистість тоді розвивається гармонійно, повноцінно, коли вона додержується наведених вище моделей, коли не порушується її статева ідентифікація [3]. Отже, в психоаналізі ідентифікація інтерпретується як неусвідомлений процес наслідування поведінки або певних якостей тієї особистості, з якою індивід себе ототожнює. Традиційна психоаналітична концепція приписує основну роль у статевій диференціації біологічним факторам і вважає основним її механізмом ідентифікацію дитини з батьками.