Кластерний підхід до створення інноваційної інфраструктури країни

Abstract

Досвід функціонування національних інноваційних систем у економічно розвинених країнах вказує на те, що розвиток інноваційної моделі національної економіки не можливий без становлення активно діючої інноваційної інфраструктури. В Україні за сучасних умов сформовані лише окремі елементи інноваційної інфраструктури, що потребують розробки механізму комплексного формування та ефективного функціонування таких мережевих систем. Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку інноваційної інфраструктури країни в складних соціально-економічних умовах. Метою дослідження є проведення аналізу ролі та впливу кластерів на самоорганізацію і саморозвиток інноваційної інфраструктури країни в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Теоретичною основою дослідження є методи діалектичного пізнання, теоретичного узагальнення, системний підхід та метод наукової абстракції, що дозволили розробити модель взаємодії складових елементів інноваційного кластера та їх впливу на формування інноваційної інфраструктури країни. Досліджується проблема впливу тенденцій поширення кластеризації регіонів на створення мережі фірм інфраструктурного забезпечення, які на комерційній основі пропонують і розповсюджують свої послуги. Кластеризація регіонів супроводжується поширенням впливу зростаючої кількості кластерів (інноваційних структур мережевого типу) на національну економіку та її інноваційну інфраструктуру. Навколо хаба і ядра кластера створюється певне інфраструктурне оточення – ряд фірм, що спеціалізуються на інноваційному сервісі, які можуть на комерційній основі пропонувати свої послуги не тільки фірмам цього кластера, а і всім найближчим інноваційно активним підприємствам. Поширення кластеризації всіх регіонів може послужити основою для подальшої самоорганізації та саморозвитку допоміжних фірм під дією ринкових механізмів управління і переростання інноваційної інфраструктури кластерів у базову платформу інноваційної інфраструктури країни. Держава, створюючи сприятливу інноваційну політику, регулює граничні умови діяльності для суб’єктів інноваційної інфраструктури, кластерів, які самостійно, виходячи з комерційних міркувань, самоорганізуються під дією ринкових механізмів, розширюють зону своїх послуг на всі регіони, утворюючи цілісну інноваційну інфраструктуру країни.