Короткий опис(реферат):
У статті розкривається сутність психологічного феномену «переживання»,
що розглядається як форма особливої діяльності, яка спрямована на
відновлення душевної рівноваги та усвідомленості буття, що було втрачено.
Народження дитини з особливостями в розвитку є стресовою, кризовою
ситуацією в житті батьків, адже вони потрапляють в особливі умови,
наслідком чого може бути психічна травма, що є основою нервовопсихічних та психосоматичних порушень. Переживання є особливою
формою активності; завдяки переживанням людина здійснює переоцінку
цінностей, формує новий смисл свого існування, тому переживання можна
розуміти як цілісну живу різнорівневу систему психічного апарату людини,
що включає її суб’єктивний досвід. Автор виділяє та характеризує наступні
складові переживання: ментальну репрезентацію ситуації, емоційний стан як
відгук, реакція на ситуацію, часову та просторову характеристики.
Виховання особливої дитини часто відбувається у хронічному стресі мами, є
тривожним та емоційно напруженим. Ментальна репрезентація ситуації
визначається нами як розумовий (мисленнєвий) образ (уявлення, знання) про
ситуацію, завдяки якій є можливим надання когнітивної оцінки. Фактор часу,
перспектива майбутнього – є наступною складовою переживання, що
допомагає особистості спрямувати зусилля у потрібний напрям власної
активності, оцінити значущість рішень та структурувати час власного життя.
Проаналізовано результати методики «Семантичний диференціал часу» (за
Л.Й. Васерманом), що проводилася із учасницями Проєкту «Психологічний
супровід мам дітей з особливими потребами» у м. Рівному. Метою
дослідження стало вивчення когнітивних та емоційних компонентів у
суб’єктивному сприйнятті особистістю свого психологічного часу:
«теперішнього-майбутнього-минулого». Говорячи про відчуття теперішнього
респондентами, то негативні результати були отримані за факторами:
«емоційна забарвленість часу», «величина часу» та «структура часу».
Психологічний час здається респондентам тривожним, сумним, тьмяним,
сірим. Щодо інтуїтивного відчуття майбутнього у порівнянні із результатами,
що були отримані щодо відчуття теперішнього, слід зазначити, що, маючи
надію на покращення ситуації зі здоров’ям та вихованням дитини у
майбутньому, мами відчувають майбутнє як таке, що буде психологічно
важким для них. Результати, отримані нами, свідчать про психогенний
розлад афективного спектру, а, отже такий, що усувається за допомогою
психотерапевтичної взаємодії.
