Abstract:
Прийнявши в 2001 році Закон України «Про попередження насильства в сімʼї», Україна стала однією з перших країн Східної Європи, яка на законодавчому рівні визнала домашнє насильство важливою суспільною проблемою, серйозним порушенням прав людини, які держава має обстоювати й захищати. Серед них – право на життя і фізичну недоторканність; право не бути обʼєктом знущань чи жорстокого, нелюдського або принизливого поводження; право на свободу від дискримінації за ознакою статі; право на здоровий та безпечний розвиток тощо. Саме соціальне усвідомлення проблеми обумовило ухвалення
окремого закону, і з того часу відбувався розвиток системи запобігання та протидії цьому явищу. Втім, Закон України «Про попередження насильства в сімʼї» хоча й вказував на правові та організаційні засади
попередження та юридичну відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, проте не містив ефективних заходів припинення такого насильства, впливу на кривдника та допомоги постраждалим особам. Відповідно, постало питання щодо комплексного реформування системи запобігання та протидії домашньому насильству.
