Abstract:
В правовій доктрині традиційно вважається, що правовідносини між суб’єктами кримінального права вибудовуються у вигляді підкорення одних іншим. Публічно імперативний характер кримінального права як галузі публічного права, що має специфіку свого предмету та методу серед інших галузей публічних права, приводить до висновку про те, що суб’єктом, чию поведінку воно регулює, є виключно держава в особі відповідних органів. Саме для держави кримінальне право визначає обсяг повноважень щодо протидії вчинюваним злочинам. У кримінально-правових відносинах, які виникають з моменту вчинення злочину, держава завжди є домінуючим і уповноваженим суб’єктом. Кримінальний кодекс України (далі – КК) передбачив низку законодавчих положень як результат впливу євроінтеграційних процесів у вирішенні кримінально-правових конфліктів. Вітчизняні вчені все частіше вказують на очевидне використання диспозитивного методу реалізації кримінально правової політики в Україні. За допомогою цього методу кримінально-правові відносини моделюються без елементів примусу та підкорення, з урахуванням вільного вибору того чи іншого варіанту поведінки суб’єктом права.
