Abstract:
Філософсько-правова думка щодо виникнення та існування самого інституту покарання, ґрунтується на двох підходах. Перший підхід був побудований на позиціях, що сформував Сократ, який відкидав помсту як змістовну суть покарання і стверджував, що ніколи не можна відповідати злом на зло, несправедливістю на несправедливість. На цих же позиціях наголошував Конфуцій і стверджував, що неможливо керувати народом при допомозі лише покарання, адже такий народ буде ухилятися від покарання і не пізнає сорому, а якщо ж керувати добросовісно за допомогою звичаю, то такий народ пізнає сором і виправиться. Близьким до його поглядів був і Піфагор, який вважав, що покарання ґрунтується на праві помсти і, відповідно, зло покарання є помстою за зло злочину. Водночас Платон гадав, що не повинен залишатися безкарним будь-який проступок, і в покараннях вбачав очищення душі злочинця. Проте помсту як основну суть покарання він заперечував. Платон не допускав того, щоб покарання несло зло злочинцю, а навпаки: воно має зробити злочинця кращим або менш злим.
