Abstract:
В сучасній світовій педагогічній практиці протягом останніх років досить активно розвивається інклюзивний підхід. Учні, які потребують додаткової освітньої підтримки включаються у навчальний процес закладів загальної середньої освіти разом із однолітками з типовим рівнем загального розвитку. Інклюзивний принцип дає змогу надавати відповідні освітні послуги усім без винятку категоріям дітей, оскільки інклюзивна освіта є передовою системою навчання учнів із ООП та заснована на спільному навчанні дітей із різним рівнем розвитку.
Світові тенденції до гуманізації усіх без виключення верств суспільства зорієнтовують вітчизняну систему загальної середньої освіти на ідеї загальнодоступності навчання, розвитку і виховання дітей з ООП, що було задекларовано в «Конвенції ООН про права дитини» (1989), «Всесвітній декларації про освіту для всіх» (1990), «Саламанській декларації» (1994), «Декарській декларації» (2000), «Конвенції про права осіб з інвалідністю» (2006) та других міжнародних актах. Власне для цього державні інституції спрямовують власну діяльність на відповідне створення інклюзивно-освітніх умов, про що засвідчують прийняті закони України ‒ «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» (2010), «Про освіту» (2017), постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» (2011), Концепція «Нова українська школа» (2016), проєкт Міністерства освіти і науки України «Національна стратегія розвитку інклюзивної освіти на 2020–2030 роки» (2019) та інші нормативні акти.
