Abstract:
Якісні зміни, що відбулися у свідомості громадян незалежної України, вимагають перегляду стратегії шкільної мовної освіти – головного завдання сучасної освітньої політики в державі. Зростання соціальної ролі молодої людини, її активне творче самовиявлення зумовлюють необхідність формування комунікативно компетентної мовної особистості, здатної вміло користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, зберігати й примножувати цінності та ідеали народу. Зазначена ідея є в Законі України «Про освіту» [ 21 ], Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» [ 45 ], Державному стандарті початкової освіти (2018р.) [ 18 ], Концепції Нової української школи [ 26 ], Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти [ 60 ]. Актуальним є усвідомлення українцями «рідності», «материнськості» української мови як чинника згуртування їх у єдину національну спільноту. Школа покликана сформувати мовну особистість, готову жити в соціумі та самовдосконалюватися. Сучасне розуміння проблеми розвитку мовної особистості зумовлює переосмислення навчання української мови в основній школі, де змінюються акценти із засвоєння знань із теорії мови на формування життєво необхідних умінь їх використовувати. Основна мета шкільного навчання української мови розглядається в площині формування комунікативної компетентності учня, його здатності до ефективного спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів, творчого розвитку в комунікативній взаємодії. Від якості, глибини й обсягу знань, якими оволодіває учень на уроках української мови в основній школі, його сформованої комунікативної компетентності значною мірою залежить сучасний стан і майбутній розвиток нашої держави. Оскільки зберігати надбання предків, підтримувати традиції національної культури, проводити національну політику неможливо без досконалого знання рідної мови та комунікативно доцільного її використання. Освітні завдання сучасна школа має розв’язувати за допомогою як усієї системи навчання й виховання, так і предметів, що вивчаються в школі, але українська мова серед них посідає чільне місце як державна, як фундамент
4
освіти в дошкільному навчальному закладі, початковій та основній школі. Тому необхідний пошук оптимальних шляхів формування мовної особистості, підготовки її до розв’язання питань у будь-якій сфері діяльності. Вирішення цієї важливої проблеми спрямоване на розвиток комунікативної компетентності учнів, що вимагає врахування лінгвістичних, психолого-педагогічних та лінгводидактичних наукових засад для досягнення високого рівня культури спілкування. Проте дослідження вчених у цій площині, теоретичні та прикладні аспекти формування комунікативної компетентності учнів основної школи, що забезпечуються принципами перспективності й наступності, належним чином ще не висвітлені в наукових працях, тому потребують свого вирішення з позиції сучасної психології, психолінгвістики, дидактики та лінгводидактики щодо змісту, структури, обсягу неперервного навчання мови.
