ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Abstract

За загальним правилом, встановленим статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кредитора наділено абсолютним правом вимагати від боржника виконання його обов’язку. Водночас основне джерело цивільного права не залишає кредитора сам на сам із борговим зобов’язанням, а регламентує як умови настання цивільно-правової відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, так і порядок її застосування. Відразу зауважимо, що ЦК України не містить окремого правового регулювання порядку застосування цивільної відповідальності за невиконання грошового зобов’язання в іноземній валюті, хоча іноземна валюта зобов’язання, як уже неодноразово зазначалося, вкрай популярна в договірних правовідносинах станом на зараз. Однозначно відповідальність за невиконання грошового зобов’язання, вираженого в іноземній валюті, має суттєві відмінності порівняно із застосування такої відповідальності у зобов’язаннях у національній валюті – гривні. Саме тому існує гостра необхідність окреслити кордони та правила застосування цивільно-правової відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, вираженого як безпосередньо в іноземній валюті, так і з валютним застереженням. Цивільно-правова відповідальність не характеризується автоматичним застосуванням. Для її застосування необхідно вчинити конкретні дії особою, щодо якої зобов’язання було порушено. Основа цивільного права – це, насамперед, принцип диспозитивності. За таким підходом, кредитор може і не застосовувати цивільно-правову відповідальність до боржника. Відповідальність за невиконання зобов’язання можна визначити як застосування до особи, яка не виконала або неналежно виконала умови договору чи порушила норми цивільного законодавства, заходів негативного характеру – певні майнові 75 обмеження, які передбачаються договором або законом, а потерпілий отримує відшкодування шкоди та відновлення порушених прав. Найоптимальнішим, на нашу думку, є визначення цивільно-правової відповідальності як охоронних правовідносин, змістом яких є нові, обумовлені фактом правопорушення, права та обов’язки потерпілого й порушника, пов’язані з покладанням на порушника майнового обтяження.