dc.description.abstract |
В українській історичній літературі однією з актуальних тем є тема Голодомору, яка в силу об’єктивних обстави належно не була артикульована свого часу. Однак сказати, що трагедію нації, яка припала на 1932–1933 роки, митці ігнорували, не можна. Адже твори української бібліотеки про Великий голод (роман У. Самчука “Маріяˮ, оповідання О. Любченка “Костригаˮ (1933), поема Ю. Клена “Прокляті рокиˮ (1937), О. Коржа “Степова доляˮ (1940), І. Качуровського “Село в безодніˮ (1960), М. Руденка “Хрестˮ (1976), Н. Баклай “Лубниˮ (2008); оповіданнями Н. Ауски “Голодоморняˮ (1993), Р. Наваковича “Остання Паскаˮ (2013); повістями Т. Осьмачки “План до дворуˮ (1950), О. Мак “Камінь під косоюˮ (1973), А. Дімарова “На коні і під конемˮ (1973), Є. Гуцала “Сльози Божої Матеріˮ (1990); романами В. Барки “Жовтий князьˮ (1961), В. Гроссмана “Все течеˮ (1963), В. Бедзика “Гіпсова лялькаˮ (1989), В. Захарченка “Довгі присмеркиˮ (2002), Л. Кононовича “Тема для медитаціїˮ (2005), Р. Рижки “Лани людожерівˮ (2008), О. Мотиля “Солодкий снігˮ (2013), Н. Доляк “Чорна) засвідчують інтерес мистецького середовища до рецепції цієї теми. Тож репрезетація її в художній літературі постає не лише у різнородових і різножанрових творах, а й різнорівнево: на рівні теми, що пронизує весь твір, так і на рівні субтеми, котра є елементом теми, що працює на реалізацію тощо. |
en_US |