РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ДЛЯ ПРОСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Abstract

Полікризи (мультикризи) у світі (термін, що позначає перетин і взаємозалежність різних ризиків [1]), у т. ч. масштабна агресивна війна проти України, спричиняють переосмислення та збалансування дій для досягнення резильєнтності та безпеки. Основою для цього є Цілі сталого розвитку ООН (2015), Європейський зелений курс (2019), Паризька угода (2015), а також зміна парадигми від короткострокових до довгострокових цінностей для забезпечення екологічних, соціальних та управлінських (Environmental, Social, and Corporate Governance, ESG) ефектів для кращої сталості та стійкості [2]. Через зазначені обставини нині на перший план виходить резильєнтність (стійкість), як стверджують фахівці. Щодо концепції сталого розвитку, яку світова спільнота визнала домінантною на ХХІ століття (на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку 1992 р., м. Ріо-де-Жанейро), то автор цитованої статті M. Prazian влучно розставив акценти – резильєнтність для кращої сталості. Нові виклики для глобального сільського господарства, що пов’язані з наростанням політичних конфліктів, зміною клімату, масштабною деградацією природних ресурсів, дефіцитом агровиробничих ресурсів, у т. ч. води, актуалізують пошук шляхів забезпечення резильєнтності продовольчої системи до невизначеності, форс-мажорних обставин («чорних лебедів»), потрясінь. Важливо розробляти відповідні стратегії та інструменти управління, які допоможуть сільгоспвиробникам адаптуватися та керувати майбутніми ризиками.