Abstract:
Проблема жіночої прози як окремого дискурсу сучасної української літератури визначається дослідниками літератури як автентична, самостійна, «інша», із зовсім відмінним од чоловічого раціоналістичного, відсторонено-«об’єктного» способу моделювання світу...» [3, с. 294]. Ця проблема на сьогодні активно розглядається дослідниками [1; 3; 4, 5; 6], які хоч і не подають однозначного трактування, проте відзначають атрибутивність феміністичного дискурсу як вагомої складової творів української «жіночої» прози. Яскравою представницею авторів сучасної української жіночої літератури є Галина Вдовиченко, у творах якої яскраво виявляється саме феміністичний дискурс. Авторка презентує у своїх творах з одного боку цілком сучасні українські реалії, з іншого – привносить елементи казковості / фантастичності. Підкреслюють, що Галина Вдовиченко у своїх «жіночих» романах своєрідно продовжує традиції української «жіночої» прози попередніх літературних періодів, від Марка Вовчка до Ірини Вільде. Як слушно вказує С. Бородіца, для романів Галини Вдовиченко характерні такі елементи жіночого письма, як «жіноча суб’єктивність, сповідальність, відвертість, безпосередність, автобіографічність, емоційність, жіноча модель образної та наративної систем» [11, с. 6].
